Але цього разу нам пропонують щось дуже дивовижне…
Коли харківський письменник Генрі Лайон Олді (відомий як Олег Ладиженській і Дмитро Громов) оголосив, що пише роман “Одіссей, син Лаерта”, це оголошення поклонники сприйняли хоч і з ентузіазмом, але і з певними побоюваннями. Річ у тому, що на матеріалі античної міфології створено чи не краща — і, напевно, найпопулярнішу книгу Олді “Герой повинен бути один” (1996).
Повернення до вдало розробленого світу могло стати або новим зльотом, або банальним повторенням старих ідей, тим і прийомів.Коли ж стало відомо, що харків′янин Андрій Валентінов працює над романом про іншого героя Троянської війни — Діомеда, тобто зображає ті ж події з іншої точки зору, ажіотаж лише збільшився.
Поза сумнівами, “Одіссей″ не є цілком самостійним твором — дуже жорстко він пов′язаний з “Героєм…”, і деякі сюжетні лінії неможливо зрозуміти, якщо ви не читали попередньої книги. Але його не можна сприймати і як пряме продовження. Головне, що …
Люди боги і я →
Рецензії герой, мир, одіссей, письменник, повернення, роман, том
Тільки подумалося, як пам’ять підсунула цитату: “Експеримент полягає в спробі суміщати свободу і закон”. Це - характеристика філософського методу Декарта, сформульована в недавно виданій книзі Мераба Мамардашвілі “Картезіанські міркування” (К.: Стілос).
Сучасний філософ реконструює мир класичного мислителя, застосовуючи все сучасне концептуальне знання, з восточно-філосовськім інструментарієм включно. “Мир є опис. А науковий опис миру є мова. И тільки мова. Фабула. Розповідь в значенні правдоподібної казки.” Це - і про Дяченко теж.
“Суть його філософії, - продовжує Мамардашвілі про Декарта (І про Дяченко теж), - можна виразити однією складнопідрядною фразою: мир, по-перше, завжди новий (у нім ніби нічого ще не трапилося, а тільки трапиться разом з тобою), і, по-друге, в нім завжди є для тебе місце, і воно тебе чекає”.
І це - місце вибору. Між хаосом і порядком, між свободою і законом, між Відьмою і Інквізитором.
“Чим людина може гордитися в своєму житті, так це здійсненням свободи вибору: Єдине, що законно як …
Рецензія Костянтина Родіка на повість Кон →
Рецензії
“Усереднена” оцінка рецензентки була б хіба смішною, якби не засвідчила стереотипи сприйняття творчості МСД; стереотипи, які до цих пір не дозволяють широкому читачеві адекватно сприймати самих значущих наших письменників останніх десяти років.
Дійсно, в яких одиницях вимірювати це “цікавіше, витонченіше, глибше”, а головне - відносно чого: відносно “Ведьміного століття”, “Печери”, “Страчуй″, “Долини совісті”, “Пандема”? Але ж навіть ці їх вершинні твори не порівнянні один з одним, тому що кожен роман МСД - немов ящик пандори, з якого кожного разу вилазять такі чудовиська колективної підсвідомості, що їх не можна ототожнювати з чимось до цих пір відомим.
Ну, так: кожен письменник все життя пише один твір. І Дяченко мають свій сталий набір опозицій: Жінка/Чоловік, Хаос/Порядок, Довіра/Міраж - і все це в божевільному сопротивлении “фашистоїдной концепції “здорового глузду” (по влучному виразу Дереша).
І в цьому сенсі рефлексія такого уважного читача Дяченко, яким був Сергій Набока, стосується кожної їх новинки: …
Рецензія на роман Марини і Сергія Дяченко Дика енергія Лана →
Рецензії
