Приблизно 85 відсотків наших видавців - це люди без ринкової перспективи
« Коронація слова-2003 | У пошуках втрачених можливостей »
Присудження Нобелівської премії - це та ж PR-акція, добре і професійно розіграна. Якщо те або інший твір не існуватиме в англомовному варіанті або, принаймні, німецькому або французькому, його просто ніхто не відмітить (осібно стоять, ясна річ, скандінави, тому що - свої). Як, наприклад, серед нобелівських лауреатів з’явився Шолохов? Стараннями Радянського Союзу.
Тобто ідеологічні сили ЦК КПРС пройшли весь цей PR-ланцюжок (яка тоді так не називалася): Шолохов був перекладений на англійський, з’явилися екранізації (американці навіть екранізували «Тихий Дон»). Стараннями СРСР - але вже від осоружного - отримали Нобелівську премію також Солженіцин і Бродській.
Тобто коли їх почали переслідувати, це викликало відповідний опір, і на цій хвилі вони стали «нобелянтамі».
А хіба можна сподіватися на якісь Нобелівські премії, якщо для цього не робляться ніяких кроків? Ось недавно (здається, в журналі «Україна») деякі відомі члени Союзу письменників почали обговорювати цю тему: мовляв, нобелівського лауреата треба не висувати, його треба робити. Але як? Відразу сказали: треба, щоб держава робила.
Яка держава? Що таке Союз письменників? Якщо подивитися на всі пільги, на всі приміщення, якими він володіє, на традиційну прихильність до нього всіх президентів, прем’єрів і віце-прем’єрів по гуманітарній політиці, то це та ж державна структура.
А сьогоднішній віце-прем’єр з гуманітарних питань, даруйте, - ще і директор академічного Інституту літератури, який існує на бюджетні гроші. Ось вам вже - дві структури.
Так яка ще допомога держави потрібна? Ніхто до нас не прійдет і не запитає: «Чи не хочете ви мати свого нобелівського лауреата?» Для цього треба скласти синопсиси, перевести це, розіслати, спонсорувати, можливо, навіть якісь телевізійні або кінопроекти. Росіяни помалу це роблять, просуваючи своїх авторів не тільки до нас, але і на захід.
Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
Tags: видавець, газета, книга, література, людина, ринок, україна
Думка
Схожі записи
- Шостий Міжнародний ярмарок інтелектуальної літератури (03.03.2009)... Учасники, серед яких Катерина Деготь, Едуард Лімонов, Дмитро Олександрович Прігов, Ілля Кормільцев та інші, спробують визначити поняття альтернативи в мистецтві, політиці, на книжковому ринку і у сфері освіти. Докладніша інформація - у вкладеному файлі. Щорічно на "non/fiction" вибирається спеціальний гість ярмарку. Цього року їм стала Угорщина. А значить, можна буде познайомитися з угорськими авторами ...
- Прогноз книжкової погоды2005 (11.04.2009)... На пострадянських просторах читач пережив глибокий ціннісний шок, вийти з якого (тобто повернути класику на полиці) можна було тільки за бажанням держави. Росія цю волю продемонструвала. В середині 90-х впродовж двох років бюджетні кошти «на книги» вкладалися майже виключно в розвиток ринку класики. Причому російські стратеги із самого початку ставили на те, щоб классикупокупалі: давали ...
- Коронація слова-2003 (22.03.2009)... . Володимир Ліс з Луцька говорить, що вже утретє присилає свої роботи на конкурс. "Минулі роки теж був лауреатом. Сказати, що нічого не чекав, був би нещирий. Чекав. І про всяк випадок прислав два романи, і обидва відзначили. У літературі мене завжди цікавили незвичайні характери, екстремальні запаморочливі сюжети, сильні психологічні інтриги. І якщо питають письменники з таким ...
- Зрушення по промо (16.03.2009)... І справді, якщо тенденція продовжиться, українська книга приречена на вимирання. Статистика свідчить: зараз в рік випускається 0,5 вітчизняної книги на людину. У розвинених країнах ця цифра на порядок вища. У Росії ситуація утешительней, чим в Україні, хоча книговидання там переживає не кращі часи. 60% книг, що продаються в нашій країні, віддруковано в друкарнях «північного сусіда», ...
- У пошуках втрачених можливостей (24.03.2009)... Про те, що вітчизняний книговидавець поставлений в невигідні умови своїми ж законодавцями і чиновниками, які про поліграфію згадують лише в дні передвиборної кампанії, сказано і написано немало. У тому числі і автором цих заміток. Правда, займаючись даною проблемою, я так і не зміг зрозуміти справжнього мотиву дій народних обранців, що приймають закони, які позбавляють державну скарбницю ...
