В тих раніших творах Коельо з блиском справився з роллю рекламіста продукту під назвою «Мрія». Тепер настигнув час застерегти декілька десятків мільйонів своїх читачів від ейфорії і самолікування. «Що мені сказати людям? Що їм слід забути історії, які розповідалися для них раніше, і не боятися йти на ризик?»
Немає, він залишився при своєму переконанні, що мріяти потрібно завжди і до кінця. Але ж мають рацію і латиняни: repeticio est mater studiorum. «Спробуй ще раз!» - це рефрен «Алхіміка». Проте нинішній Коельо застерігає: «Абсолютної свободи не існує: є тільки свобода вибору, але зробивши вибір, відразу стаєш заручником свого рішення».
А рішення зловити саме цю конкретну мрію може бути і помилковим, сама ця мрія може бути не твоїй. «Люди скуті своєю долею. Вони переконані, ніби кожній людині призначений певний план, …
Робота над помилками →
Константин Родик, главный редактор заїр, кінець, книга, люди, людина, мрія, роман
І це підтверджує новий асортимент, привезений видавцями-лауреатами на Форум. Оскільки більшість новинок потрапляли на львівське представництво прямо з друкарень, стоїть навіть поверхнево ознайомити наших читачів з цікавими книгами, які саме тепер повинні з’явитися в книжкових магазинах по всій країні.
На стенді «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Ги» найбільший купівельний попит мала нова книга Роалда ДАЛА «Матільда» - продовження смішних пригод в сім’ї, де у дочки все більш виразно виявляються ознаки геніальності, а батьки за інерцією спілкуються з нею в рамках примітивного «здорового глузду».
Не менший розголос мала книга Мари ни і Сергія ДЯЧЕНКО «Ритуал» - небагато сумна (як все у Дяченко, по суті, екзистенціалістів) притча про нашу здатність розрізняти Добро і Зло і, звичайно, про непереборну енергію любові. Плюс ілюстрації Владислава Ерка, які перетворюють книгу на візуальне творіння мистецтва.
До всього іншого, «Ритуал» отримала спеціальна відзнака дитячого жюрі Форуму видавців.
Той же Ерко - оформлювач суперстильної серії …
Запрошення на сафарі →
Константин Родик, главный редактор
Цеглина і сантехніка з’являлися в поліетиленовій упаковці. Навколишнє життя йшло своєю чергою.
Картинку «звичайного» українського будмайданчика відтворювати не варто - ці апокаліптичні пейзажі добре відомі всім. Та і виникло все це бачення, коли задумався: чому наші видавці не помічають творчості старшої письменницької генерації? Все затоптано, завалено непотребом, покрито пилом навколо ажіотажного зведення нових «авторських» висоток.
Як витончений-екзистенціальний виразився Жванецкий:
- Унітаз розхитали, гади!
- Як розхитали? Чим?
- З розмаху сідали, гади.
- А як треба?
- Обережно, любовно. Потренуватися на стільці.
«Потренувалося на стільці» у нас хіба що харківське «Фоліо», перетворивши старі романи Загребельного на лонгселлери. Це тільки зовні просто - всередині механізм не простіший, ніж у годинника.
П’ять років тому ім’я Загребельного виглядало проблематично, з урахуванням масового попиту. З одного боку, його просто забули: при всіх мільйонних тиражах радянської епохи в …
Потренуватися на стільці →
Константин Родик, главный редактор
Але цього року все ускладнилося. Засоби були обіцяні, але навіть вчорашню прес-конференцію для оголошення шорт-ліста, по визнанню директора рейтингу Галини Родіной, довелося проводити за її особисті 1,5 тис. грн.
Проте у церемонії, яка пройде 24 лютого, є спонсор - книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» (ця українська компанія з 2004 р. є частиною світового медіаконцерна Bertelsmann). Про суму спонсорських вкладень пані Батьківщина вважала за краще не розповсюджуватися. «На сьогодні я не можу повідомити точну цифру, тому що ще не розраховані витрати на рекламу», - призналася Галина Родіна.
За словами пана Родіка, рейтинг «Книга року» не має аналогів в ближньому зарубіжжі. Що стосується далекого зарубіжжя, то щось подібне в Германії робить журнал Der Spiegel. Головна відмінність «Книги року» від всіляких літературних премій і конкурсів в тому, що його організатори розглядають претендентів на перемогу без їх згоди.
Експертами виступають відомі критики, редактори книжкових журналів, філософи, культурологи і інші гуманітарії. У критерій оцінки входить не …
Книга року пішла від держави до спонсорів →
Книжка Року
На сцену то виносили не ті дипломи, то виходили не ті люди, то не вдавалося дочекатися запрошених. Музиканти чомусь відмовлялися грати позначені в програмі п’єси, в усякому разі тоді, коли ведучі їх оголошували. А виконували, до речі, не яку-небудь класику або попсу, а дуже сучасну музику Владимира Рунчака, Івана Тараненко і інших просунутих композиторів.
І хай недосвідчене вухо насилу уловлювало якісну відмінність деяких творів від п’єси для гітаристів, що починали, «Кроки по кладовищу» - зате можна було відчути себе естетом!
Макаров і Герасимьюк раз у раз віддалялися порадитися за лаштунки, після чого церемонія кожного разу приймала кардинально інший напрям. Врешті-решт ведучі махнули рукою на традиційну респектабельність акції, відверто віддавшись духу імпровізації і спонтанності. Чесне слово, я готова повірити, що все так і було задумано.
Знахідка режисера - як собачий гавкіт, під який вручали Гран-прі. Чом би і ні?
Я не іронізую, мені правда сподобалося. Та все ж в якийсь …
Великий цеховий хід →
Книжка Року
І, мабуть, не коштує вона вигадувати наново - «Книга року» все-таки існує. Просто їй потрібна радикальна концептуальна реформа.
Тим часом організатори «Книги року-2007» поки міняють лише антураж. Наступного року церемонія відбудеться в «національно-буржуазному форматі» - на неї пускатимуть тільки тих, хто одягнений в смокінги і вечірні плаття і тримає під пахвою будь-яку українську книгу, куплену і прочитану в 2007-му. Джерело: uabooks.info
Книга року міняє антураж →
Книжка Року
